Мета. Ознайомити учнів із національними символами і  прапорами, гербами; сприяти формуванню Вільної свідомості школярів,  вихованню почуття патріотизму.   

     Вступне слово вчителя.

            Сьогоднішня наша зустріч пройде у формі усного журналуу. Девізом його є слова генія українського народу - Шевченка — «Заповіт» (читається уривок)

            Останнім часом погляди мільйонів людей спрямовані до своєї історії, культури. Ми обличчям повертаємось до замучених криниць своєї духовності. Такою царицею   історії є символіка — державна, національна, народна.

       Кожен народ, маючи свою історію, мас і свої історичні святині: гімн, герб, прапор. Вони не робляться на замовлення, а приходять до сердець людей тернистими шляхами буття рідного народу.

             Усний журнал має чотири сторінки:

             Перша сторінка — «Герб»,

             Друга -  «Національні прапори України»,

             Третя -  «Гімн України»,

             Четверта — «Народнопоетичні символи України»

         Ще в період родоплемінного ладу східні слов'яни на території України вживали символічні знаки. Ними для вирізнення  роду, Чи пізніше окремих знатних родин, могли бути зображення Хреста, ромба, кола і інше. Дещо пізніше бачимо на гербах півмісяць, зірки, зброю, квіти, гера,льдичних звірів та птахів. оленів, орлів, круків.Символіка зумовлювалася тим, що кожний рід первісних людей обожествляв для себе якусь звірину.Також родові знаки часто використовувалися для ознаки пасовищ, водоймищ і. що дуже важливо, для визначення територіальних меж певного роду, щоб вирізнити свій храм від храму інших купців, використовували торгівельні знаки. Тобто це було свого роду тавро. Ним користувалися ювеліри для означення виготовлених прикрас. Паралельно цей процес розвивався  і в середовищі сільського населення.

       Найдревніший зі знаків, котрі дійшли до наших днів і широко використовуються й сьогодні – тризуб.

        Державний герб — офіційна емблема держави, га — дати в умовних символах уявлення про , її історію, суспільний та державний лад. де особливий знак, символічний, який виражає природні особливості, господарську діяльність стану, роду, його політичний та історичний характер. Герби поділяються на різні види: земельні, державні, корпоративні; різняться за кольорами, малюнками, тощо.

        України — тризуб —  символізує  мир  і творчу праацю, спорідненість поколінь; він с продовженням глибинних   геральдичних   традицій   ук-ого народу.

        Знак  форми тризуба був на срібних монетах  Володимира, його синів Святослава та Ярослава Мудрого; він є у гербі Анни Ярославни, королеви Франції; цегла, яка знайдена при розкопках Десятинної  церкви у Києві, теж мала знак тризуба!

          Чому тризуб,  не п'ятизуб?

          Які версії пояснення походження тризуба вам Одностайної думки щодо значення тризуба вчені не мають. Подібні зображення відомі на давніх солярних знаках в Індії та інших країнах світу. Не виключене й скандинавське походження тризуба. Однак відомо, що ще з доісторичних часів число три. тріада завжди мали символічне значення. Існує понад 40 версій пояснення походження тризуба. Наведу найбільш слушні.

1. Люди користувались знаряддями праці, що. нагадували тризуб.               

2.   Вкладено глибокий філософський зміст, який символізує триєдність і тримірність світу, що пізніше трактовано християна­ми як єдність Бога-Батька, Бога-Сина. Бога-Духа Святого.

3.  Уособлення трьох природних стихій — повітря, води і землі.

4.  Ще існує версія, що не зображення падаючого, атакуючого сокола.

        Під час першої світової війни  відзнаку у формі  тризуба використовували українські частини у складі австрійської армії — Українські січові стрільці. Тризуб став своєрідним орденом, відзна­кою за хоробрість в Українській Галицькій Армії.

              Звучить  пісня «Ой у лузі червона калина”

         Верховна Рада, як найвищий законодавчий орган держави, своєю постановою «Про державний герб України» від 19 лютого 1992 р. затвердила тризуб як малий герб України, вважаючи його головним еле­ментом великого герба України. Тризуб став офіційною емблемою нашої держави.

Національні прапори України

          Прапор як символ виник і поширився в Європі в добу середньовіччя Найдавніші прапорні полотнища були трикутно-клинові. Найуживанішим кольором був черво­ний. Прапор Руської землі був переважно червоним із золотим тризубом-двозубом. Великого розквіту набуло українське прапорництво в героїчну козацьке-геть­манську добу. Йшло збагачення форм полотнищ, колірної гами, посилення національних прикмет у формі й змісті, створення системи військово-полкових, сотен­них стягів. Тоді ж з'являється новий прапорний колір — «малиновий», який став основним у запорізьких ко­заків. Блакитні (сині) полотнища із золотими чи жовтими хрестами чи іншими знаками поширюються у XVII ст.

           Державний прапор — одна з офіційних емблем держави, яка символізує її суверенітет. Український державний прапор являє собою синьо-жовте прямокутне полотнище з двох рівних горизонтально роз­ташованих смуг — синього та жовтого. Поєднання кольорів синього та жовтого може трактуватись по-різному: це і чисте безхмарне небо, що простяглось над жовтим кольором хлібного лану — символу ми­ру і достатку; це і поєднання символів життя Золо­того Сонця у Синьому Космосі. Однак, головна ідея синьо-жовтого — це велика Гармонія Космосу, Сон­ця, Землі і всього сущого на землі. Затвердження державним синьо-жовтого національного прапора підтверджує єдність народу і держави, їх нерозрив­ний зв'язок.

                        Небеса блакитні сяють з глибини,

  Пшеничні й житні мерехтять лани.

            Образ цей не зблідне, хоч минуть жнива,

    Це знамено рідне — злото й синева.

         Прапор наш, як літо, в сонці майорить,

                        По долині жито, по горі блакить.

                                                                                         (Д. Павличко)

         Прапори держав й народів відомі нам з античних :ів. Древні стяги на Русі були у великій шані ще часів язичництва і після запровадження християнства вони всі освячувались образом животворного Христа, що було перейнято від греків. Слов'яни обожнювали свої знамена і вірили, що вони найсвятіші за ідолів. Прапороносцями назначали визначених: богатирів, які мали обов'язок постійно тримати пор над полем бою. Значення прапора під час бою  було надзвичайно велике. Якщо він стояв нерухомо,  «простирающееся яко облаци», знали: битва проходить успішно.

        У  XVIII ст. жовта та блакитна барви домінували у побуті. Навіть одяг того часу був з національними ко­зами: гайдамаки Гонги були одягнені в жовті жу-я та сині шаровари під час повстання 1768 року

                          Національна честь — це керма корабля,

                                Держіть її в руках могутніх,                  

                       Аж поки в усміхах блискучих

                                Не зацвіте свята земля.

                                    (О. Олесь)

             Цікаво, що слово «хохол», яким дехто зневажливо називає українців — монгольського походження – „хох”-» — синій, небесний, «улу» (олу) — жовтий. Остання літера губилася, редукувалась і маємо назву  «хохол».

2. 22 березня 1918 р. Центральна Рада в Києві ухвалила про державний прапор УНР, який був жовто-блакитним. Вибір кольорів був умотивований такими міркуваннями: символами України є чисте небо (синій ) а пшеничне поле (жовтий колір). Як сказав поет 

Наш стяг — пшениця у степах

Під голубим склепінням неба.

             1863 р… Нещодавно скасовано кріпацтво, заворушилася вся Російська імперія, посилився національний рух на Україні. З рук у руки передається шевченківський «Кобзар».

           Всі прогресивні люди охоче читали цього вірша українського поета,  фольклориста, етнографа П. Чубинського (1839—1884 рр.). Дехто навіть гадав, що вірш написав сам Шевченко, адже ідея - боротьба за визволення, за відродження національної мови, козацької свободи — близька великому Кобзарю. Дуже швидко ці рядки стали народним гімном.

            Слово 2Гімн” грецького походження (похвальна пісня), урочиста пісня. Слова написав відомий український поет П. Чубинський, музику – Вербицький.

                 Ще не вмерла Україна, і слава, і воля,

                 Ще нам браття молодіє, усміхнеться доля.

                 Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці,

                 Запануєм і ми браття на своїй сторонці.

                 Душу й тіло ми положим за нашу свободу.

                 І покажем, що ми браття козацького роду.

          Нелегким був життєвий та науково-творчий шлях автора вірша «Ще не вмерла Україна». На­родився Павло Платонович Чубинський 27 січня 1839 р. в Борисполі поблизу Києва. У Петербурзі здобув юридичну освіту. Визнання заслуг Чубинського в галузі народознавства супроводжу­валось переслідуванням його як українського патріота, який мав сміливість демонструвати свою любов до України, її мови, культури. Зреш­тою, своєю збіркою «Сопілка», виданою під псев­донімом Павлусь, Чубинський теж засвідчив свої симпатії до українського художнього слова; вболівання за його долю. Та найяскравішим вия­вом патріотичних почуттів автора було створен­ня вірша «Ще не вмерла Україна», за що він у першу чергу поплатився засланням до Архан­гельської губернії. 

     Михайло Михайлович Вербицький (1815— 1870 рр.) — талановитий композитор, один з ор­ганізаторів духовного та культурного життя на Західній Україні — автор музики вірша «Ще не вмерла Україна».

Він автор багатьох музичних творів на народні мелодії, вальсів, п'єс для гітари, симфонічних творів. Пісня-гімн Чубинського утвер­джувала братерські почуття українців до інших на­родів, закликала слов'ян до єдності:

                    Поєднаймось разом всі братчики слов 'яни:

                     Нехай згинуть вороги, та й воля

«Ще не вмерла Україна» був не єдиним гімном.  Таку ж роль виконували й «Заповіт» Т. Шевченка, «Вічний революціонер» І. Франка. 

        Відроджуються,   воскресають   національні   традиції України і наші державні прадавні відзнаки, на­ша національна символіка — герби, прапори, гімни — то невсипуща пам'ять. То вічне джерело добра і надії на краще майбутнє, на справжній розквіт працелюбного українського народу.

(Звучить пісня «Україна» муз. Т. Петрипенка).

Народнопоетичні символи України

   Мамина пісня, батьківська хата, дідусева казка, бабу­сина вишиванка, рушник, сорочка, калина біля вікна, барвінок — все це наші символи. І Рідна хата! Оспівана в ^піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована .майстрами слова, завжди буде символом добра і надії. Людина не має права бути безбатченком, завжди повин­на пам'ятати батьківську хату, з якої вона пішла у вели­ке життя.

          Рушник на стіні. Хліб-сіль на рушнику. \ давніх-давен символізував мир, злагоду та здоров”я сім'ї. Все наше життя проходить поруч із рушником.

          Рушники — найпоширеніша типологічна група — відігравали важливу роль у сі­мейному та громадському житті. Вони були необхідним атрибутом під час урочистих подій, зустрічі гостей, закладання нових житлових та громадських будівель, відзна­чення народження дитини, сватання, весілля, похоронних обрядів. У народі зберегла­ся споконвічна віра у життєдайну силу рушників, їх символічне значення у людському у Дослідники стверджують, що у далекому минулому під час поганських свят дівчата прикрашали рушниками гілки дерев. Зображувані на рушниках ромби, розет­ки, квадрати символізували сонце, землю, рослини, їм вклонялись як явищам, котрі дають життя, оберігають від різних бід, страждань, злих сил. Центральний кут хати — покуття — споконвічне місце для поганських убрусів, а полотно відігравало роль іконної дошки, на нього наносили священні поганські зображення, які переду­вали іконам.

       Ведучий. Майже у всіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців, скажімо, клен, у росіян — берізка, а у нас — калина.) 

                              Ой, нене, серце крає.

                               Коли сопілка грає

                               На свято червоної калини

                               Нас вона закликає.

                                Калинова сопілка,

                                калинова колиска,

                                калиновий міст,

                                калиновий шлях...

                                Солов'ї на калині.

                                На ялині зозуля

                                 Через гори й долини

                                 Лине пісня .

                                 Мова в ній калинова.

                                 Дерева сонячна гілка.

                                 Серця тиха розмова —

                                  Калинова сопілка.

                                   І мости калинові

                                  До братів, до народів.

                                  В сім'ї вольній і новій

                                  Всьому світу на подив.

                                  І на кручах Дніпрових

                                  Травня повінь млека.

                                   На мостках калинових

                                    Калинові знамена.

                                    Яка ж вона, калина?

  3-й учень. Гарна калина навесні. Закосичена ніжно-зеленими суцвіттями, а насамкінець весни вкривається білим цвітом. З квіток утворюються плоди. Влітку плоди калини нелегко помітити серед густо­го, лапатого листя. Ховаються, ніби соромлячись по­трапити на очі людям. І тільки наприкінці серпня рум'я­ніють, наливаються  гірким соком, визирають з листя.3 (^В той час, коли починає жовтіти на деревах доне­давна зелене листя, а на густі, соковиті  трави лягають вже холодні осінні роси, на узліссі, чи коло прохолод­ного непривітного вже струмка можна натрапити на  розлогий кущ з гілками, обтяженими червоними грона­ми. Це калина одягла свої самоцвіти і звеселяє ними осінній ліс. Гарна і приваблива калина восени. І не минають її ні люди, ні птаство, ні звірина.

Вчора ще дзвеніли коси

                                    В гаї на лужку.

                                    Нині ж там стоїть вже осінь

                                    В жовтім кожушку.

                                    Я до неї у долину

                                    Вибіг із воріт,

                                    Придивився: то ж калина

                                    В золоті стоїть.

                                                            (В. Надажець „Криниця”)

          У поета Ю. Рибчинського та композитора І. Поклада є пісня

                                          «Три поради»:

        1. «Не рубай тополю край дороги, може та тополя — твоя доля, твоя доля світла, тополина, наче пісня журавлина».

       2. «Не стріляй у птаха на світанні, може то любов твоя остання».

          третя порада:

       3. «Не ламай калину коло хати, бо вона заплаче, наче мати.”